Празник Святого Василія Великого
14 січня, за Юліанським календарем, Церква згадує пам’ять святого Василія Великого, архієпископа Кесарії Кападокійської. Він народився 330 року в Кесарії і походив зі знатного роду, що славився не лише багатством, а й ревною християнською вірою. Батько був адвокатом і викладачем риторики. У сім’ї було десять дітей, з яких п’ять зараховані Церквою до лику святих: сам святитель Василь, його старша сестра преподобна Макрина, брат Григорій, єпископ Ніський, брат Петро, єпископ Севастійский і молодша сестра — праведна Феозва, дияконеса. До лику
святих зарахована також і мати святителя праведна Емілія. Першу освіту Василій здобув під керівництвом батька. Після його смерті святий вирушає на навчання до Константинополя, а потім до Афін. Після чотирьох або п’яти років перебування в Афінах Василь володів всіма доступними знаннями: «Він так вивчив все, як інший не вивчає одного предмета, кожну науку він вивчив до такої досконалості, як ніби не вчився нічому іншому». Філософ, філолог, оратор, юрист, природознавець, мав глибокі пізнання в астрономії, математиці та медицині, — «це був корабель, настільки навантажений вченістю, наскільки це можливо вмістити людській природі». Святий Григорій Богослов також навчався в той час в Афінах; між ними встановилася тісна дружба, яка тривала все життя. Згодом Григорій Богослов, згадуючи ті роки, писав, що в Афінах їм відомі були тільки дві дороги — одна до церкви, а інша — в університет.
Опісля він повертається в Кесарію, де викладає риторику. Вплив його сестри Макрини змусило його вести більш аскетичне життя і врешті, разом з кількома товаришами, покинути міську суєту і оселитися на сімейних землях в Понте, де всі вони склали подобу чернечої спільноти. В 357 році, відчуваючи покликання до духовного життя, Василь пустився в подорож по монастирям, де процвітало подвижництво. З цією метою він здійснив подорож до Єгипту, Сирії та Палестини. Близько 362 року він був висвячений у сан диякона єпископом Мелетієм, а через 2 роки — у сан пресвітера. Виконуючи своє служіння, ревно проповідував і дбав про потреби своєї пастви, завдяки чому здобув високу повагу і любов.
Незабаром святий Василій був обраний Собором єпископів на Кесарійський кафедру (370 р.). У тяжкий для Церкви час він проявив себе як полум’яний захисник віри, захищаючи її від єресей своїми словами і посланнями. Імператор Валент, нещадно відправляючий у вигнання неугодних йому єпископів, насадивши аріанство в інших малоазійських провінціях, прибув в Каппадокію з тією ж метою. Він послав до святого Василія префекта Модеста, який став погрожувати йому розоренням, вигнанням, тортурами і навіть смертю. «Все це, — відповів Василій, — для мене нічого не значить, той не втрачає маєтки, хто нічого не має, крім старого і зношеного одягу і небагатьох книг, в яких полягає все моє багатство. Вигнання немає для мене, тому що я не прив’язаний до місця, і те місце, на якому живу тепер, не моє, і скрізь, куди мене б не кинули, буде моє. А муки що можуть зробити мені? — Я такий слабкий, що перший удар буде смертельний. Смерть же для мене благодіяння: вона скоріше приведе мене до Бога, для Якого живу і працюю, до Якого давно я прагну». Правитель був здивований такою відповіддю. «Може бути, — продовжував святитель, — ти не зустрічався з єпископом; інакше, без сумніву, почув би такі ж слова. У всьому іншому ми лагідні, покірливі, тому що так наказано нам законом. Але коли справа йде про Бога, тоді ми, все інше вважаючи за ніщо, дивимося тільки на Нього Єдиного, тоді вогонь, меч, звірі й залізо, своє тіло, швидше буде для нас задоволенням, ніж налякає». Доповівши Валенту про непохитність святого Василія, Модест сказав: «Переможені ми, цар, настоятелем Церкви».
Василій Великий мав від Господа дар провидіння й чудотворіння. Відомо багато випадків чудесних зцілень, здійснених святителем Василем Великим. Сила молитов святого Василя була настільки велика, що він міг випросити у Господа прощення грішнику, що зрікся Христа, змусивши його щиро покаятися. З глибокої віри випливала його друга знаменна чеснота: жертвенна любов до Бога і ближнього. Жертва — це мова любові. У Василія мова жертви була дуже сильна й активна, його любов завжди була готова підтримати приятелів і ворогів, завжди чуйна, прозорлива й всіх обіймаюча. Для бідних, старих, хворих, опущених, сиріт і вдовиць він
будує великі добродійні заклади, які творили наче осібне місто коло Кесарії і від його імені дістали назву Василіяди.
Святий написав багато праць, залишивши по собі велику духовну спадщину – це твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення Святого Письма, 366 листів. Він уклав текст Божественної Літургії, приклався до формування вчення про Пресвяту Трійцю. Його визнають Великим Вчителем Церкви.
Святий Теодор Студит називає св. Василія «батьком грецького чернецтва й найпершим з усіх отців». У богослуженнях він прославляється, як “святий Христовий язик”, “пастир Христової Церкви”, “Божественна і священна бджола Христової Церкви”, “царська окраса Церкви”, “пребагатий скарб наук”, “непобідний Тройці поборник”, “Ти йшов твердою дорогою чеснот”, “твоє слово це хліб ангельський”, “невинности чаша”, “для монахів взірець чесноти”, “світло благочестя”, “труба богослов’я”. Святитель Василій Великий, поряд зі святителем Миколаєм Чудотворцем, здавна особливо були почитаними українським віруючим народом.
