Публікації

Введення в храм Пресвятої Богородиці

4 грудня Церква святкує Введення в храм Пресвятої Богородиці. Це подія, коли вперше маленька Марія переступила поріг храму. Про духовний аспект цього свята та про те, як правильно розпізнати своє покликання, розповідає владика Венедикт (Алексійчук).

Чому батькам Марії було важливо привести її до храму?

Бо це важливо для кожної людини. Погляньмо на наше життя! Скільки різних благ ми маємо?! Звичайно, ми часом нарікаємо і просимо Бога, щоб наші проблеми зникли. Однак ми дуже рідко Йому дякуємо за батьків, за чудових братів і сестер, друзів. Так само Йоаким та Анна довгий час не мали дітей, однак вони молилися з довірою до Бога. Бог їм дає очікувану дитину. Йоаким та Анна прагнули подякувати Богові. Вони хотіли віддати свою дитину на служіння Господові. Бо усвідомлювали, що дитина не є цілком їхньою. Це ж яка наука для батьків?!  Бо народження дитини – це не наша заслуга. Бог нам її дає.

У церковних піснеспівах цього дня ця подія оспівується як «передвістя Божого благословення для людей». А чому?

Бо цей приклад  Богородиці, яка входить в «святая святих». А пізніше вона стане тою, яка прийме в себе «святеє святих», носячи в собі Бога. Тобто вона йде до того, до чого була покликана. Велич цього свята в тому, що Марія не просто входить у храм, а в тому, що приймає Бога в себе. Це свято є передвісником цієї великої благодаті, до якої була покликана Марія. А через народження Ісуса Христа кожна людина є покликаною до величі перебування з Богом.https://www.youtube.com/embed/728sTTjySyI?version=3&rel=1&showsearch=0&showinfo=1&iv_load_policy=1&fs=1&hl=uk&autohide=2&wmode=transparent

Це свято змушує нас замислитися над покликанням батьків, покликанням Марії і т.п. Як правильно розпізнати своє покликання? Що робити тим, хто його розгубив?

Покликання неможливо розгубити, бо вона завжди є. Однак його необхідно розпізнавати. В іконописі побутує думка, що ікона давно написана. Завдання іконописця – відкривати ікону світові. Покликання є вже від нашого народження і воно поволі розкривається. Це подібно, як ми йдемо дорогою. Зробивши один крок, ми робимо другий і третій… Тому покликання не є миттєвим. Воно найбільше розкривається в наших особистих стосунках із Богом. Що глибше ми провадимо духовне життя, то більше Його пізнаємо і те, до чого Він нас покликав. Якщо говорити про священиче чи монаше покликання, то це свято також вдало його описує. Погляньте на батьків Марії, які не боялися її віддати на служіння Богові! Я був настоятелем монастиря багато років і добре знаю, що більшість батьків, коли їхні діти виявляли своє бажання служити Господеві, не погоджувалися з цим. Хоча ці батьки й ходили до Церкви. Їм було тяжко прийняти те, що Бог кличе саме їхню дитину до такого служіння. Проте що може бути більше за покликання служити Богові на землі?! Священик має унікальне покликання, бо він підготовляє людей до вічності. Важливо, щоб в суспільстві і в Церкві були такі покликання, які готові радикально слідувати за Христом. Тому батьки мають тішитися, коли їхній син виявляється готовим служити Богові. Це найбільше і найунікальніше покликання, яке тільки може бути.

А з якого віку потрібно приводити дітей до храму?

А коли потрібно дитину вчити української мови? Її ніхто не вчить, бо дитина росте в середовищі батьків, які говорять українською і вона сприймає її і починає нею говорити. Рідна мова стає для неї частиною її особистості. Питання не полягає в тому, щоб дітей заставляти ходити до храму. Виховання дітей починається з особистого життя її батьків. Я вважаю, що дітей не потрібно виховувати. Бо коли є любов між чоловіком та жінкою, то цього достатньо для виховання. Ця любов створює атмосферу пошани і взаєморозуміння. Так само і буде в питанні віри. Якщо діти побачать, що для їхніх батьків християнство – це не лише молитва, а це їхнє життя, то вони будуть тим жити і в дорослому віці, поширюючи своє християнство на місці, де буде їхнє покликання.

Джерело: ІР УГКЦ