Тайни та Таїнства

Тайна священства

Священство (Рукоположення) є Таїнством, в якому приготований кандидат чоловічої статі приймає  сан
диякона, священика, або єпископа. Через архиєрейське рукопокладання кандидат отримує благодать Святого Духа
для священного служіння Церкві Христовій.
 
Це таїнство здійснюється тільки над особами, яких обирають і посвячують у священнослужителі. Ступенів
священства три: диякон, пресвітер (священик) і єпископ (архиерей).
Той, хто посвячується на диякона, отримує благодать служити при здійсненні таїнств.
Той, хто посвячується на священика (пресвітера), отримує благодать здійснювати таїнства.
Той, хто посвячується на єпископа (архиерея), отримує благодать не тільки здійснювати таїнства, але й
посвячувати інших для здійснення таїнств.

Таїнство священства є установлення божественне. Св. апостол Павло свідчить, що Сам Господь Ісус Христос
“настановив одних апостолами, інших пророками… інших пастирями та вчителями, на довершення святих, на діло
служіння, для створення Тіла Христового” (Еф. 4, 11-12).
Апостоли, здійснюючи це таїнство, з натхнення Духа Святого, через покладання рук висвячували на дияконів,
пресвітерів і єпископів.


Про обрання і рукопокладання самими св. апостолами перших дияконів говориться у книзі Діянь апостольських:
“їх поставили перед апостолів, і ці (апостоли), помолившись, поклали на них руки” (Діян. 6, 6). Про рукопокладання пресвітерів говориться: “Рукоположивши ж (апостоли Павло і Варнава) їм пресвітерів, вони помолилися з постом та й передали їх Господеві, в Якого (ті) увірували” (Діян. 14, 23).


У посланнях до Тимофія і Тита, яких апостол Павло поставив єпископами, говориться: “Нагадую тобі (єпископу
Тимофію), зігрівати дар Божий, який у тобі, через покладання рук моїх” (2 Тим. 1, 6). “Для того я залишив
тебе (єпископа Тита) на Криті, щоб ти довершив не-докінчене і поставив у всіх містах пресвітерів, як я тобі
наказував” (Тит. 1,5). Звертаючись до Тимофія, апостол Павло каже: “Рук ні на кого не покладай поспішно і не
ставай учасником чужих гріхів. Бережи себе чистим” (1 Тим. 5, 22). “Звинувачення на пресвітера приймай не інакше,
як при двох чи трьох свідках” (1 Тим. 5, 19).


З цих послань ми бачимо, що апостоли довірили єпископам владу посвячувати пресвітерів через
рукопокладання і чинити суд над пресвітерами, дияконами та церковнослужителями.
Про священнослужителів апостол Павло в Посланні до єпископа Тимофія пише: “Але єпископ повинен бути
непорочним… Диякони також повинні бути чесними…” (/ Тим. З, 2, 8).
 
Катехизм УГКЦ “Христос наша Пасха” говорить: Плекання покликань до священства в Церкві є одночасно даром Божим і плодом духовного життя церковної спільноти – сім’ї та парафії. Тому Церква постійно підносить молитву за добрі й святі покликання до священичого служіння.


Покликаних Богом осіб Церква належно готує до отримання благодаті священства і служіння Божому народові.
Покликаний зростає в дусі молитви, пізнанні церковного вчення та вмінні провадити інших шляхом спасіння.
Відповідальність за готовність кандидата до священства лежить на єпископові, який через рукоположення
доручає йому церковне служіння, а церковна спільнота підтримує його в служінні: «Добрий пастир, а саме такий,
що його бажає Христос, ревністю в подвигах рівний мученикам. Проте якщо мученик умер за Христа тільки
один раз, то пастир, якщо він такий, як має бути, тисячу разів помирає за своє стадо. Він може помирати
навіть щодня. Тому й ви [миряни], знаючи його працю, допомагайте йому молитвами, співчуттям, готовністю,
любов’ю, щоб і ми для вас, і ви для нас стали похвалою».